Тема уроку: Мужність та незламність українських військових на
Мета уроку: формувати в учнів почуття патріотизму, любові до
свого краю, народу та його історії; формувати та розвивати мотивацію,
спрямовану на підготовку до захисту Вітчизни на прикладі подвигу героїв
сьогодення; виховувати громадянські почуття, свідому соціальну
активність та відповідальність.
Хід уроку
І. Організаційна частина.
ІІ. Основна частина
Слово вчителя.
Розповідь про цю мужню дівчину, справжнього патріота своєї
Батьківщина я хочу розпочати словами ж самої Надії:
Я вірю в свій народ. І я вірю, що у нас дійсно чиста, гідна і славетна нація.
Небо Надія Савченко полюбила ще в дитинстві, коли літала з батьками
до Криму. З тих самих пір вона мріяла про нього. Довго за різними
довідниками шукала, в яких ВУЗах готують льотчиків. І знайшла –
Харківський університет Повітряних сил України. Приїхавши подавати
документи, почула від чоловіків з великими зірками на погонах: «У тебе є
одна проблема – ти дівчина». На такі слова Надія відповіла досить різко і тут
же почула: «Ах, ти ще й хамка. Все, до побачення». Після цього вона їздила в
цей університет чотири роки поспіль. На КПП говорили: «В армії дівчат
немає, тим більше в авіації». Але Надія відповідала: «Неправда, є». І на
четвертий рік все ж домоглася прийому у генерала, який попередив: «Якщо
хочеш вчитися, відслужи рік в армії».
Учень 1
Надія одразу ж пішла контрактником до Збройних сил України. (В
перервах між спробами навчитися літати Надя освоїла професію модельєра-
дизайнера і рік провчилася на факультеті журналістики Київського
університету). Спочатку її відправили служити радисткою. Але така служба
була не для неї. Вирішила, що ніде, крім як у десантних військах, не зможе
бути ближче до неба. І пішла проситися до командира десантного батальйону.
Щоб від неї відчепитися, комбат сказав: «15 кілометрів полігону, з 15-
кілограмовим рюкзаком десантника. Біжиш разом з хлопцями, по снігу. Якщо
не відстанеш від них – візьму». «Добре», – відповіла Надя і через тиждень
вже служила у Житомирському аеромобільному батальйоні.
На новому місці служби її намагалися посадити в штаб писати папірці,
але вона добилася переведення в бойову роту. Ось так почала служити у
десанті.
Учень 2
Разом з хлопцями, Надія долала багатогодинні марші, займалася
рукопашним боєм, стріляла з різних видів зброї, стрибала з парашутом,
вивчила всі тактичні дії підрозділу, а головне – ні від кого не відставала. Всі
зрозуміли: вона – «своя».
Це була її перша маленька перемога на шляху до мрії. Але для того,
щоб стати пілотом, цього було мало. Вона знову поїхала до Харкова, знову
почула відмову: мовляв, не вистачає військового досвіду. Надя повернулась
назад в Житомир, де проходила службу. Згодом дізналася, що її роту
відправляють в Ірак.
Учень 3
У 2004 році вона разом з іншими миротворцями пішла служити до
Іраку, де була стрільцем третьої роти 72-го окремого механізованого
батальйону. Їздила на патрулювання, ходила в наряди, не очікувала ніяких
поблажок. «Я не жінка, я – солдат», – не раз повторювала, коли хтось із
хлопців намагався бути з нею джентльменом. Вона добре знала – сама
вибрала таку професію, тому сама буде нести свій автомат.
В Іраку вона прослужила півроку. В батальйоні, крім неї, було ще 25
хлопців. «Я служила з ними як товариш, і поступово вони звикли сприймати
мене саме так», – розповідала Надія. «На війні нікому нічого не доводила,
просто виконувала свою роботу, щоб її не робили за мене інші». Не
обійшлося і без курйозних випадків. Ось як про це згадує сама льотчиця: «В
Іраку один араб поліцейський спочатку хотів купити мене за двох баранів – це
у них така стандартна ціна за жінку. Потім мене хотів купити ще й принц Ес-
Сувейри, вже за 50 тисяч доларів. Принц сватався серйозно – привозив мені
на КПП троянди, фініки, золото. Я брала тільки троянди – щоб уважити
людину. У підсумку комбат пояснив йому, що операція неможлива. Хоча я не
пішла б за нього навіть за мільярд». «Найяскравіший спогад з війни – буря в
пустелі, коли на відстані витягнутої руки вже нічого не видно», –
романтично згадує льотчиця.
Учень 4
Після служби в Іраку Надія знову поїхала до Харкова поступати на
льотний факультет і знову їй відмовили. Тоді вона вирішила звернутись до
міністра оборони (на той час міністром оборони України був Анатолій
Гриценко). Два місяці чекала своєї черги на прийом. Тільки після особистого
дозволу міністра оборони дівчину прийняли на навчання.
Двічі її відраховували з університету як «непридатну до вильотів в
якості льотчика», але вона двічі відновлювалась і в 2009 році все-таки
закінчила університет вже не як льотчик-винищувач, а як штурман. Після
закінчення університету проходила службу штурманом-оператором Мі-24 3-го окремого полку армійської авіації Повітряних сил України в місті Броди
Львівської області. Має 170 годин нальоту і 45 стрибків з парашутом.
Учень 5
У вільний від служби час Надія любить займатись рукоділлям
(декоративний дизайн, художній вітраж, вишивання, гончарство тощо).
Характер у дівчини різкий і на запитання, чи попадала вона у складні
ситуації, Надія відповіла так: «Тільки в ті, які створювала собі сама. Адже я
хочу бути не просто льотчиком, а військовим. У цивільній авіації могла б
літати вже давно. Але тоді моє щастя було б неповним». А на запитання, яка
її сокровенна мрія, відповіла: «Я хочу тільки літати. І хоча всі кажуть, що це
неможливо, знаю, що мій політ ще просто не настав, він попереду. Мій
справжній політ – бойовий».
Коли розпочався збройний конфлікт на сході України, Надія, під час
відпустки, поїхала туди добровольцем і служила бійцем в батальйоні
«Айдар». При цьому залишалася діючим офіцером ЗСУ.
Мати Надії – Марія Савченко розповідає про доньку: «Як вона йшла, я
казала: «Надю, зупинись!». «Мамо, ти нас виростила патріотами, я маю
захищати свою державу».
Батальйон «Айдар» дислокувався біля селища Щастя, що в Луганській
області. На той час до Наді приїхала її рідна сестра – Віра Савченко.
Допомагала чим могла. Вранці, 18-19 червня Надя (позивний «Куля»)
отримала інформацію про те, що будинок, в якому розташувались наші
розвідники, обстрілюється противником, є поранені. Вони з сестрою негайно
сіли в машину і поїхали за постраждалими. Слідом за ними повинен був
виїхати один з підрозділів батальйону. Сестра встигла зробити дві ходки,
вивозячи поранених бійців, а Надя з екіпажем БТРа відправилися до будинку
за іншими пораненими. Але проскочивши потрібний поворот, хлопці
нарвалися на засідку. Їх обстріляли, а БТР вивели з ладу. Надія і її бойові
товариші отримали поранення. Вони забарикадувались в якомусь будинку і
до останнього відстрілювалися. Їм на допомогу кинулися десантники. Але
сили були нерівними, боєприпаси закінчилися. Противник почав кидати
гранати. Коли приїхала допомога, Надю, двох її товаришів і поранених бійців
взяли в полон.
Учень 6
19 червня в мережі набув поширення відеозапис, у якому Н. Савченко,
прикута наручниками до труби, гідно й сміливо відповідає під час допиту:
– Надіє Вікторівно, скільки зараз знаходиться проти нас сил, які, що Ви
можете розповісти?
– Ви гадаєте, я це знаю? Я думаю, вся Україна. (оригінальний текст
рос).
8 липня стало відомо, що Надія Савченко перебуває під вартою в Росії у
слідчому ізоляторі міста Воронежа. Дуже швидко була сфабрикована справа
про неї. За версією Слідчого комітету Росії, вона начебто перетнула
українсько-російський кордон сама, під виглядом біженки, без документів, і
була затримана на території РФ. Російська влада підозрює Савченко у
причетності до загибелі на сході України двох журналістів Всеросійської
держтелерадіокомпанії — Ігоря Корнелюка і Антона Волошина. За версією ж
українських силовиків – російські журналісти надавали інформаційний
супровід одній із груп терористів і загинули, потрапивши під обстріл біля
містечка Щастя 17 червня.
Сам адвокат Н. Савченко Марк Фейгин повідомив у Твіттері «…Надія
Савченко попала в полон до луганських (бойовиків) ще до загибелі
російських журналістів.
Учень 7
Того ж дня, 8 липня, Президент України Петро Порошенко надав
розпорядження Міністерству закордонних справ та Генеральній прокуратурі
України вжити заходів щодо повернення Надії Савченко, «захопленої
терористами» та «незаконно вивезеної до Російської Федерації», в Україну.
9 липня створено сайт, присвячений Надії Савченко, який закликає всіх,
від кого це залежить, допомогти у її звільненні – http://savesavchenko.tsn.ua/.
16 липня консул України в Росії Геннадій Брескаленко зустрівся з
Надією Савченко після дев'яти відмов з боку російської сторони у
відвідуванні арештантки. За словами льотчиці, терористи відвезли її в
Луганськ, а звідти з мішком на голові перевезли до Красного Луча. Вже
звідти доправили до міста Богучар Воронезької області РФ.
21 серпня Президент України Петро Порошенко нагородив українську
льотчицю, старшого лейтенанта Збройних сил України Надію Савченко
орденом «За мужність» IIІ ступеня.
Учень 8
27 серпня, в Совєтському районному суді м. Воронежа розпочався
розгляд справи української льотчиці Надії Савченко. Надія на судове
засідання прийшла у футболці з намальованим на ній різнобарвним тризубом.
Суд прийняв рішення продовжити арешт Надії на два місяці – до 30 жовтня
2014 р.
Слово вчителя.
Вся українська спільнота з замиранням серця спостерігає за подальшою
долею нашої Героїні. В різних містах України люди приходять до посольства
РФ з вимогою – негайно звільнити Надію з полону, в знак підтримки Надії
проводяться масові акції, волонтери і просто небайдужі підтримують її сім’ю.
Харківські рукодільниці також вирішили підтримати рідних льотчиці
Надії Савченко. Вони вишили три вишиванки для сестер Віри та Надії, а
також для їхньої матері – Марії Іванівни Савченко. За словами харків'янок,
роблячи вишиванки, вони хотіли підтримати сестру і маму української
полонянки, які живуть у Києві. Розробка і сам процес у них зайняв близько
тижня, після чого ексклюзивні вишиванки передали сестрі Надії, а вона вже
відвезла її матері.
ІІ. Заключна частина
А що ми, діти, можемо зробити для підтримання нашої Героїні?
Діти називають свої варіанти відповіді – посадити калину або вербу
(символи України), зайти на сайт Надії Савченко –
http://savesavchenko.tsn.ua/. та поділитись цією інформацією, щоб про несправедливість дізнався весь світ тощо.
Дитинство, опалене війною
Мета заходу: формування в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого; виховання громадянських почуттів, свідомої соціальної активності та відповідальності; формування й розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу людей старшого віку та дітей війни; формування інтересу до літератури про Велику Вітчизняну війну.
Обладнання: книжкова експозиція “Дитинство, опалене війною”; магнітофон; Великий тлумачний словник української мови.
Вчитель. Дорогі діти, у нас зараз пройде незвичайний урок. Сьогодні ми будемо говорити про мужність. Що ж ми розуміємо під словом “мужність”? (відповіді дітей).
А ось як написала про це одна відома поетеса у своєму вірші, який так і називається – “Мужність”:
Ми знаєм, що нині лежить на вагах
І що відбувається нині.
Час мужності пробив на наших часах
І мужність нас не покине.
Все далі в історію відходять жорстокі битви Другої Світової війни, в яких наш народ проявив справді героїчну мужність, відстояв честь і незалежність Батьківщини. Уже давно на місці руїн і попелищ виросли світлі квартали міст, нові заводи і фабрики, здається, ніщо не нагадує про війну.
Але ніколи не будуть забуті імена тих, хто в тяжкий для нашої країни час здійснив неповторні подвиги, хто не пощадив самого життя, заради щастя нинішніх поколінь. Подумайте тільки, яке величезне щастя випало наступним покоління – шістдесят років мирного життя.
Так, саме 65 років над нами тихе, мирне небо. Ми радіємо, що можна спокійно навчатися, мріяти, жити. Але потрібно завжди пам’ятати, якою дорогою ціною завойоване наше щастя.
1941 рік, червень, суботній день. Люди готувалися до недільного відпочинку. Червень – найчарівніша пора в Україні. Уявіть собі … Усе навкруги в красі та силі … Розквітають сади і луки, з поля чути п’янкий аромат скошеної трави … І раптом – війна.
Війна … Вам, діти, це слово відомо лише з історії, розповідей ветеранів-фронтовиків, зі спогадів про суворі минувші дні. Я впевнена, якщо комусь із вас довелося чути розповіді людей, котрі пережили це страхіття, то ви слухали з завмиранням серця, як якусь незвичайну страшну історію. Давайте й ми з вами на нашому уроці згадаємо ті страшні події, ті незвичайні подвиги, щоб потім пам’ятати про них усе життя
(Фонова музика. Пісня М.Матусовького “На безымянной высоте”).
Учень 1
22 червня 1941 рік, о 4 годині ранку, коли вся наша країна спокійно відпочивала від денних турбот, фашистська Німеччина, без оголошення війни, вчинила варварський напад на нашу Батьківщину. Саме в цю чарівну ніч ворожі бомби і снаряди впали на мирну землю. Україна стала ареною жорстоких смертельних боїв: 57 дивізій, 1500 літаків, 1200 танків були направлені на неї…
Учень 2
Минули дні і роки пролетіли,
А дня того забуть ніхто не міг.
Тут навіть сосни з горя посивіли,
Тут навіть камінь плаче край доріг.
Хіба ж забудеш, як палили хати?
Гойдались мертві у страшній петлі,
І на шляху валялися хлоп’ята,
Багнетами прибиті до землі.
Хіба ж забудеш, як сліпого діда
В звірячій злобі витягли крізь дим.
До танків прив’язали людоїди
І розірвали надвоє живим.
Фашисти хотіли зруйнувати все, що було створено розумом та працею людей. А що вони хотіли зробити з самим українським народом? Частину його знищити, а частину перетворити в рабів.
Учень 3
Село горить, валує чорний дим,
Пожежа в небі аж регоче.
Упала мати на поріг… і їй
Вже не розплющить більше очі.
Шість місяців дитяткові лише,
Воно шука матусі груди.
Покривджене воно не зна іще,
Що більше матері не буде…
Учень 4
Влаштовувалися десятки тюрем, таборів для військовополонених, в яких знущалися жорстоко і бездушно над нашими людьми. Фашизм приніс з собою звірства, розруху, голод, сльози, смерть. У страхітливому вогнищі війни народилися мільйони героїв, чиї подвиги стали легендою і вічно житимуть у віках, викликатимуть захоплення і велику шану всіх наступних поколінь вільних і чесних людей світу. Є герої відомі всім, є герої – маловідомі, а є – і взагалі нікому невідомі. Але ж значення подвигу, його цінність, вимірюється не знаменитістю. На знаменитість ніхто із героїв в ті моменти і не розраховував. Просто вони знали і завжди собі повторювали: “Якщо не я, так хто ж…” І з молитвою на губах, з ім’ям матері, дружини чи дитини, солдати здійснювали неймовірні подвиги.
Вчитель. Я думаю, що хтось із вас чув історію про солдата, який дав можливість своїм товаришам продовжити атаку і взяти древнє польське місто Коло, - закривши грудьми амбразуру ворожого дзоту. Подвиг його не забутий. Ім’ям Миколи Носулі названа вулиця в його рідному місті в Донецькій області. Наші люди проявили неповторну мужність, відстоюючи волю і незалежність своєї Батьківщини.
Учень 5
Привели його на світанні
У багнюці всього, у крові
Захлиналися постріли дальні,
І дрижали бліді вартові.
Мов примари, гайдалися тіні,
На колисках скуйовджених віт.
І було партизану-хлопчині
Вісімнадцять – не більше – літ.
І хоч були вони зовсім юними і їм дуже хотілося жити, вчинки їх були вже не дитячими, зневажливо ставилися до своїх мучителів і ні за яких умов, навіть, коли йшлося про життя чи смерть, вони не зраджували своїх друзів, свою Батьківщину…
Учень 6
Очі з лоба вилізли дико
Надірвався і тріснув крик
– Хлопець виплюнув кашу в пику
Свій навіки німий язик.
Розстріляли його на світанні
За селом у глибокім рові…
І вставало, немов повстання,
Ранком сонце в його крові.
Вчитель. Діти війни… Війна забрала в них отчий дім, материнську ласку, батьківську турботу, безхмарне дитинство і юність, а найголовніше – позбавила права жити. Не можна забути сповнені тугою їхні очі, опухлі від голоду животики, опущені в німому відчаї головки і маленькі рученята, які міцно тримали свою єдину іграшку. А скільки останків дітей, їхніх іграшок було розкопано після війни на подвір’ях шкіл, чи знайдено в попелі згорілих будинків. Гнів перехоплює подих при згадці про ці страшні звірства фашистів.
Тож давайте пом’янемо загиблих хвилиною мовчання (хвилина мовчання).
Дорогою ціною дісталася нам Перемога. Я знаю, що пройдуть роки, змінюватимуться люди, покоління і настане той час, коли зовсім не залишиться живих свідків того страшного лихоліття, але я впевнена, залишиться пам’ять про них, про їхні подвиги, про ту жорстоку і бездушну війну, яка забрала життя мільйонів людей, принесла лихо і горе на нашу українську землю. І від нас усіх залежить, щоб це залишилося у пам’яті наступних поколінь. Бо без пам’яті немає майбутнього. Уклонімося ж тим, хто поліг у бою… Хто покрив рідну землю собою.
З Україною у серці
Мета заходу: формування в учнів громадянської ідентичності, розуміння єдності й цілісності України, її багатонаціонального народу як національної ідеї розвитку вільної, незалежної, демократичної та заможної держави; виховання шанобливого ставлення до Героїв Небесної сотні, воїнів, загиблих у боротьбі за свободу та цілісність України.
Кліп на пісню Т.Петриненка «Україна, Україна».
Учитель:
На білому світі є різні країни,
Де ріки, ліси і лани.
Та тільки одна на землі Україна,
А ми її доньки й сини.
Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,
І квіти усюди ростуть.
Та тільки одну Батьківщину ми знаєм.
Її Україною звуть.
Учитель:
Вітаю вас на нашому уроці мужності на тему: «З Україною в серці.»
Учитель:
Святе Письмо говорить, що спочатку Бог розселив людей по всьому світу і кожному народу дав землю. Богом дана земля є святою і рідною. Тому її захист – це найперший обов’язок кожного народу. Для українців такою землею є Україна. Вона полита потом і кров ю сотень поколінь наших працелюбних і героїчних предків, які зберегли для нас нашу солов’їну мову, а нас самих наділили веселою вдачею, співучістю, працьовитістю та високою мораллю. Ми можемо пишатися мальовничою природою, родючою землею, лагідним кліматом, безліччю корисних копалин і неповторної краси краєвидами. Головне, що ми сьогодні маємо усвідомити: ми не пришельці на цій землі, наші предки її ні в кого не відбирали, ми, українці, на своїй землі і маємо таке глибоке коріння, що його не вирвати ніякими силами. Ще у 1994 р. колишній Президент США Білл Клінтон назвав високого гостя з України посланцем наймолодшої незалежної європейської держави та водночас найстарішої світової нації.
Демонстрація кліпу про Україну.
Учитель:
В усі часи Україна була і тепер є відкрита душею, кришталево чиста, чесна, добра і справедлива, по-дівочому наївна, але горда і незалежна. Упродовж віків вона гостинно відчиняла двері чужинцям і надавала на своїй землі притулок, але часто зайди над нею насміхалися і навіть плювали в її ніжне обличчя. Однак вона чомусь легко їм пробачала, тому вони нахабніли в своїй ненажерливості, бо не зустрічали рішучого опору. Для них Україна була лише територією для зручного проживання, але аж ніяк не країною, а тим більше державою. Вона зачекалася своїх вірних синів – нових українських громадян, нових політиків, таких, як вона сама: чистих, чесних, мужніх, добрих, справедливих, самовідданих, гордих і незламних. 24 серпня 1991 р. незалежність нашої держави стала реальністю – на світовій мапі з явилася незалежна, самостійна, європейська держава – Україна, територія якої є неподільною і недоторканою, а всі її громадяни живуть за Конституцією та її законами. Держава, яка має свої державні символи.
Бесіда з учнями:
- Якою є історія їх виникнення?
- Яке значення державні символи мають у наш час?
Учитель:
З 1991 р. почався процес державотворення, який триває і досі. На жаль, довірливі українці віддали свою долю у руки бездарних політиків, які на протязі багатьох років використовували владу не на користь народу, а заради власного збагачення. Понад десятиліття люди вважали, що від них нічого не залежить, а зажерливі олігархи продовжували грабувати народ, думаючи, що так буде вічно. Але громадянське суспільство нарешті прокинулось у 2004 р., коли через фальсифікацію результатів виборів відбулася Помаранчева революція.
Демонстрація кліпу про Помаранчеву революцію.
Але великі сподівання мільйонів українців на нового Президента В.Ющенка не справдилися. Він не захотів міняти стару бюрократичну та корумповану систему, коли чиновники, які і повинні бути «слугами народу», зробили себе «панами», а простий народ «холопами». Наступною надією народу став вибір у 2012 р. Президента В.Януковича, який обіцяв «покращити життя вже сьогодні». Але цього не сталося. Навпаки, проголосивши європейський напрямок розвитку України, він насправді займався тим, що разом із найближчим оточенням виводив мільярди доларів з бюджету України. Але люди вже були не ті. Тому, коли у листопаді 2013 р. Президент відмовився від проголошеного раніше курсу зближення з Європейським Союзом, 30 листопада 2013 р. на Майдані в Києві почалася Революція гідності, коли тисячі людей з усіх куточків України проголосили, що не підуть звідти навіть тоді, коли влада застосує силу.
Демонстрація фільму «Революція гідності».
Учитель:
Пам’ятаєте, як автор вірша про Помаранчеву революцію дякував Богу, що тоді не було пролито і краплини крові. Але на цей раз влада перейшла межу. У період з 19 по 21 січня 2014. На Майдані загинуло більше ста людей, яких народ назвав «Небесною сотнею».
Кліп про Небесну сотню.
Учитель:
Після ганебної втечі Януковича Парламент відправив його у відставку і призначив на 25 травня дострокові вибори Президента. Здавалося б народ переміг, але починаючи з березня 2014р., за підтримки Росії , на Донбасі почалася справжня війна. Терористи захопили багато міст і сіл Донеччини і Луганщини, а Росія, спираючись на псевдо референдум, анексувала (тобто приєднала) до себе Крим.
Запитання до учнів:
- Чому так сталося?
- Що можна було б зробити?
Учитель:
Це сталося тому, що в України на той час не було своєї армії. А чи була вона у давні часи? Першими захисниками нашої рідної землі були козаки, які починаючи з14 століття захищали рідну землю від турецько-татарських та польських загарбників. У 16 столітті під проводом Дмитра Вишневецького на Хортиці була збудована Запорозька Січ, яка для змученого віками українського народу стала символом боротьби за незалежність. Запорозька Січ уславилася іменами Байди Вишневецького, Івана Сірка, а особливо – Богдана Хмельницького, який очолив козацьке військо. До речі служити в ньому в ті часи у народі вважалося най по чеснішою справою. Важко було Хмельницькому самому побороти польських загарбників. Тому у 1654 р. він уклав угоду з російським царем, за якою Україна мала бути вільною та мати своє військо. Але російський цар зрадив. Україна була роздерта між Росією і Польщею, а у 1775 р. було зруйновано Запорозьку Січ. Український народ залишився без власного війська – отже втратив свободу. Бо народ, який не має ким і чим себе захищати, не може бути вільним. Багато десятиліть Україна входила до складу Російської імперії. І до 1917 р. і після цього наші «Брати-росіяни» презирливо називали її «окраїною Росії, Малоросією» без права і свободи. Росія вказувала синам України де служити, посилаючи Їх на війну. У 1918 р. військо Української Центральної Ради було знищено разом із спробою побудувати українську державу. Сьогодні Україна –незалежна держава, Збройні Сили якої покликані охороняти рідну землю. Але повіривши політикам, народ мовчки споглядав, як руйнується наша армія, він навіть радів, коли позбувся ядерної зброї, сподіваючись, що Росія, яка колись виступила гарантом суверенітету України, ніколи не посягне на її територію. Але дуже швидко ми прозріли. Наша нова армія була створена за кілька місяців прямо на полях боїв, причому це зробила не держава, а ми, звичайні українці-патріоти, які у складі добровольчих батальйонів пішли боронити і по цей день боронять рідну землю від ворога . Але завдяки допомозі волонтерів, які за власні кошти годують, вдягають та озброюють наших хлопців, наша армія нас захищає.
Демонстрація фільму про АТО.
Учитель:
Як ви гадаєте, що ж керує цими патріотами? Мабуть, споконвічне прагнення до волі і свободи, дух козацький, який не зломити жодному загарбнику
Демонстрація соціальної реклами нової української армії.
Учитель:
Круточола наша доля,
Не вода в ній – кров тече.
Козаку найперше – воля!
Козаку найперше – честь!
А прийшла лиха година –
Щоб іскрилась Україна
На гетьманській булаві.
Демонстрація соціальної реклами про українського вояка.
Учитель:
З березня 2014 р. і по цей день тисячі наших солдатів захищають рідну землю від загарбника, який одержимий ідеєю створити нову імперію. Але історія свідчить, що рано чи пізно всі імперії руйнуються, а всі диктатори гинуть. Але шлях до перемоги досить довгий і кривавий, бо це – війна, яка приносить загибель тисячам людей, потворить мільйони душ та закарбовується у пам’яті багатьох поколінь.
Давайте з вами назвемо імена наших славних земляків- героїв, які віддали своє життя за мир і спокій на українській землі.
Прошу вшанувати пам'ять цих Героїв хвилиною мовчання.
Учень 1
31 січня 2015 року біля села Чорнухине Луганської області, під час танкової атаки на блокпост №6, від кулі в голову загинув лейтенант Довгий Олег Іванович, захищаючи цілісність та незалежність України, захищаючи наш спокій та наше життя. Людина, яка віддала своє життя, заради інших стала героєм.
6 січня йому виповнилося лише 22. Але його коротке життя є прикладом для наслідування. Олег навчався дев’ять років в Щуровецькій школі. Був зразковим учнем у навчанні та поведінці. Скромний, наполегливий, рішучий, відповідальний він вистигав гарно вчитися, приймати активну участь у позакласній роботі, відвідував спортивну школу. Спорт став важливою частиною його життя, в якому він досяг високих результатів. Він був успішним курсантом військової академії та офіцером.
Олег Іванович ніс військову службу в зоні АТО з серпня 2014 року. Його служба проходила в самих найпекельніших точках. Він був заступником командира гірсько-піхотної роти по роботі з особовим складом 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади.
Під час відкриття алеї, учні школи емоційно читали вірші про героїв АТО, згадували зустріч з Олегом 5-6 грудня 2014 року, під час якої він з великою повагою говорив про своїх солдатів, колег, допомогу волонтерів. Його щира розповідь, посмішка, спілкування викликали не тільки повагу до нього, але неабияке захоплення цією людиною.
«Щасливою може бути людина лише у вільній і незалежній Україні», - це слова Олега. Це слова справжнього патріота своєї землі, своєї держави, людини, яка гідно виконала не лише найбільший, а найцінніший обов’язок перед Богом – віддала своє молоде життя за Батьківщину.
Кожна країна має своїх героїв, які відстоювали її волю та незалежність. Почесне місце серед цих героїв належить і Довгому Олегу Івановичу, який заради нас віддав своє життя. Таким він був, таким він є, таким він залишиться навіки.
6 січня йому виповнилося лише 22. Але його коротке життя є прикладом для наслідування. Олег навчався дев’ять років в Щуровецькій школі. Був зразковим учнем у навчанні та поведінці. Скромний, наполегливий, рішучий, відповідальний він вистигав гарно вчитися, приймати активну участь у позакласній роботі, відвідував спортивну школу. Спорт став важливою частиною його життя, в якому він досяг високих результатів. Він був успішним курсантом військової академії та офіцером.
Олег Іванович ніс військову службу в зоні АТО з серпня 2014 року. Його служба проходила в самих найпекельніших точках. Він був заступником командира гірсько-піхотної роти по роботі з особовим складом 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади.
Під час відкриття алеї, учні школи емоційно читали вірші про героїв АТО, згадували зустріч з Олегом 5-6 грудня 2014 року, під час якої він з великою повагою говорив про своїх солдатів, колег, допомогу волонтерів. Його щира розповідь, посмішка, спілкування викликали не тільки повагу до нього, але неабияке захоплення цією людиною.
«Щасливою може бути людина лише у вільній і незалежній Україні», - це слова Олега. Це слова справжнього патріота своєї землі, своєї держави, людини, яка гідно виконала не лише найбільший, а найцінніший обов’язок перед Богом – віддала своє молоде життя за Батьківщину.
Кожна країна має своїх героїв, які відстоювали її волю та незалежність. Почесне місце серед цих героїв належить і Довгому Олегу Івановичу, який заради нас віддав своє життя. Таким він був, таким він є, таким він залишиться навіки.
Учень 2
Професійний офіцер, хороша людина, люблячий чоловік і батько... Таким запам'ятався своїм товаришам по службі загиблий у зоні АТО 40-річний начальник розвідки управління ракетних військ і артилерій управління оперативного командування «Захід», полковник Юрій Миколайович Цісарук.
12 липня офіцер загинув під час виконання бойових завдань у Луганській області. 14 липня у Рівному відбулося прощання із загиблим. 15 липня Юрія Цісарука поховали у його рідному місті Ізяслав. Також всі присутні на траурному мітингу вшанували хвилиною мовчання пам'ять Юрія Цісарука та всіх уродженців та жителів Ізяславського району, які загинули, захищаючи територіальну цілісність та суверенітет держави на сході України. Всі бажаючі змогли покласти квіти до труни із тілом загиблого Героя.
За упокійну службу у храмі святого Архістратига Михаїла Української Православної Церкви відправив благочинний храмів Ізяславського округу УПЦ митрофорний протоієрей о.Федір Пилипчук у співслужінні представників духовенства Ізяславського району.
Юрій Цісарук народився 03 грудня 1974 року, закінчив Ізяславську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 1. За даними прес-центру ОК “Захід”, Юрій Цісарук свою службу в Збройних силах України розпочав із 1 серпня 1992 року. За час він перебував на різних посадах від командира і до начальника розвідки управління ракетних військ і артилерій управління оперативного командування «Захід», він проявив себе умілим, знаючим та чесним офіцером Армії України.
12 липня Юрій Цісарук загинув заради миру, захищаючи свободу та незалежність своєї Батьківщини. Він був хорошою людиною, комунікабельним, добрим, професійним офіцером... Ми назавжди запам'ятали його таким.
Учень 3
ЗА СВОЮ УКРАЇНУ, ЗА КОЖНОГО З НАС ВОНИ ВІДДАЛИ СВОЄ ЖИТТЯ. ІМЕНА НАШИХ ЗЕМЛЯКІВ БУДУТЬ ЗАВЖДИ У НАШІЙ ПАМ’ЯТІ!
ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!
Учень 4
Сумує небо, плачуть люди
Та материнський біль не вгамувати,
Бо гинуть, гинуть щохвилини
І офіцери, і солдати.
По совісті чи по наказу
Ідуть у бій вони щоразу,
Щоб ворога не допустити,
Щоб ми могли у мирі жити.
І хоч кричать з сердець питання -
«За що? Для чого? І чому?».
Та майте люди сподівання -
Усе відомо Богу одному.
Вчитель.
Пам’ятаймо – вони віддали життя за нас. Слава героям. Герої не вмирають. Справжні патріоти повинні вступати до ЗСУ та добровольчих батальйонів, щоб захистити Україну від бандитів і найманців. І тоді, все буде добре, як співає Вакарчук.
Кліп на пісню С. Вакарчука «Все буде добре».
Немає коментарів:
Дописати коментар